Джейн, старшенька, і Майкл, трохи молодший, і Джон з Барбарою, Близнята — найменші.

Вони опинились у великій, привітній кімнаті. У кутку ясно горів камін, а посередині стояв здоровенний стіл, накритий до чаю: чотири чашки з блюдцями, стосик бутербродів, булочки, кокосові тістечка і великий сливовий пиріг з рожевою поливою.

— Ну, оце-то справді радість! — привітав їх той же таки гучний голос, і Джейн з Майклом озирнулись по кімнаті, шукаючи господаря. Та його ніде не було видно. У кімнаті начебто не було анікогісінько. І враз діти почули, як Мері Поппінс сердито сказала:

— Ох, дядьку Альберте! Ви знову за своє! Сьогодні ж не день вашого народження, правда?

Кажучи це, вона дивилася на стелю. Джейн з Майклом і собі глянули вгору й, на превеликий свій подив, побачили кругленького, товстого, лисого добродія, що висів у повітрі, ні завіщо не тримаючись.

Цілий день, хоч би де діти були, вони чули, як міс Жайворон голосно гукала:

— Ендрю, а де ти? Або:

— Ендрю. Не можна виходити надвір без пальта! Або ж:

— Ендрю, іди-но до мамуні!

Чуючи таке, хтось би подумав, що Ендрю — маленький хлопчик. Та, зрештою, Джейн і думала, що для міс Жайворон Ендрю й є маленький хлопчик. Але Ендрю був не хлопчик. Ендрю був песик — один з тих малих, м'якесеньких пухнастих цуциків, які дуже нагадують хутряну муфту, поки не загавкають.

У тьмяній крамничці діти все ж розгляділи засклений прилавок, що тягся вздовж аж трьох стін, і під склом унизу лежали рядками коржики з імбиром. Вони були так густо всіяні позолоченими зірочками, що від того вся крамничка ніби аж світилася.

І з найбільшої клітки неквапливо, плавно й нечутно вилізла Королівська Кобра. Плавкими рухами ковзнувши поміж схилених у поклоні змій вона спинилася перед Мері Поппінс і, підвівшись передньою половиною свого золотавого довгого тіла, витягла догори голову. Вип'яла золотистий лускуватий капшук і ніжно поцілувала іменинницю спочатку в одну, а тоді в другу щоку.

— Ссслухайте, — ласкаво засичала вона. — Це cссправді щасcстя! Давно твій День Народження не випадав на повню Місяця, дитинко!

— Сестричко, — сказала Кобра. — Давно вже твій День Народження не випадав на повню Місяця. І давно ми не відзначали цієї події так, як нині. Тож я мала час поміркувати, який тобі зробити подарунок. І я вирішила... — Вона замовкла, і все в Тераріумі завмерло, затамувавши подих. — Я вирішила, що найкраще буде подарувати тобі одну з моїх власних шкір.

З просторої галявини посеред Зоопарку залунав голосний гамір, і діти зрозуміли, що то почався Великий Танок. Наближаючись, вони спершу почули, як там співають і вигукують, потім побачили леопардів, левів, бобрів, журавлів, антилоп і ще багато всяких звірів і птахів, які стали у велике коло з Мері Поппінс посередині. Потім усі вони заходили кружка, застрибали на задніх ногах, щосили виспівуючи Дику Пісню Джунглів, раз у раз вискакуючи поза коло, міняючись одне з одним місцями, як танцюристи в кадрилі.